EMBLEMS OF MORE:

ЕМБЛЕМАТИЗМ У ПОЕЗІЇ

ДЖОНА ДОННА

Однїєю з визначних рис барокового мистецтва є його ембле-матичність, тож у цій роботі маємо за мету дослідити особливості функціонування цього способу побудови тексту у поезії англійського поета  XVII століття Джона Донна.

Хоча Джон Донн більше відомий як „метафізичний” бароковий поет, але його творчість, особливо рання, є складним стильовим синтезом, у якому є елементи як міської карнавальної культури, так і барокової „вченої” образності. Ці стильові рівні ніби накладаються одне на одного, утворюючи химерні переплетіння. Нашою метою є простежити еволюцію цих переплетінь, і таким чином виявити, як в межах творчості одного поета відбулася поступова зміна стильових парадигм – на прикладі кількох віршів простежимо, як принцип ембламатизації набуває нового наповнення.

Привид

Як думаєш, що вільна бути можеш,

убійнице, від залицянь тепер,

бо від пихи твоєї я помер, –

я привидом прийду до твого ложа

і вздрю тебе при зброї без машкер.

Заблимає тоді товста свіча,

прокинешся, і твій юнак новий,

що спалахи бажання поміча,

враз стане неживий,

у вдаваному сні навтікача,

у дрожі, як осиковий листок,

ховатиме свого безсилля привід,

мертвіший, аніж привид!

Що я скажу тоді – тепер мовчок.

Любов пішла, і ти тепер повинна

йти на спокуту, бо твоя провина

         не дасть, щоб ти залишилась невинна.[1]

Перед нами карнавальна література без усіляких домішок – герой ніби приміряє карнавальну маску чи костюм привида, і таким чином має на меті відомстити своїй пихатій коханій. Перед читачем вимальовується художня ситуація, яка цілком могла б слугувати за основу сюжету для ренесансної новели – у Бокаччо за подібними схемами переодягання будуються авантюрні сюжети багатьох оповідок (напр., переодягнений конюший із опов. 2 дня 3 і т.д.).

Наступний вірш („Блоха”) теж має на меті відомститися недоступній дівчині, але відмінність шляхів, які обирає для цього поет, є показовою – вона знаменує перехід до нових творчих парадигм.

Блоха

Лише поглянь: у цій блосі –

Твої мізерні одкоші усі:

В моїй крові змочивши зуби,

Вже п’є твою й єднає нас без шлюбу!

Не є, сказала б так і ти,

Це втратою дівочої цноти,

         Та в тім зазнаймо насолоди:

Із двох – одна, кров плине, наче води, –

         Так запал наш далеко не доходив!

Ти три душі помилуєш від згуби:

В істоті цій ми з’єднані у шлюбі!

Це ти і я, блоха ця нам –

І шлюбне ложе, і вінчальний храм.

Попри батьківську вдачу псину,

Ми вдвох в живому домі із бурштину.

         Тож не дозволь, щоби твій гнів

На самогубство міритись посмів,

         У вбивствах трьох дійшовши трьох гріхів.

Та пощо злюці боронить?

Невинна кров твій нігтик червонить!
Блохи цієї в чім вина –

Що краплю крові випила вона?

Убивство це – для тебе свято:

„А сил у нас і краплі не узято!”, –

         Якщо у цім ще й правда є,

         То не надійсь на співчуття моє –

         Невинна смерть блошина тебе вб’є!

Вірш, обраний для розгляду й перекладу, користувався великою популярністю в XVII столітті – про це може свідчити той факт, що у виданнях творів Донна з 1635 по 1669 рік саме „Блоха” ставилася напочатку[2]. Можливо, читачі вбачали якусь новизну в цьому вірші, що так імпонувала їм? Спробуємо визначити, в чому саме вона полягала.

Хоча вірш має виразно гумористичний характер, та проте маємо пам’ятати, що „бароковий гумор відрізняється складнішим, порівняно з Відродження, характером. В ньому вже не бринить чиста нота радості й закоханості в життя, а виразніше представлена іронія, сатира. ... ще одна риса барокового комізму – невідповідність між зусиллями і результатами дій персонажа”[3]. Невідповідність героєвої серйозної „орації” з її приводом-блохою і з байдужістю дівчини і створюють комічний ефект.

Поет обігрує англійський фразеологізм „отримати блоху від когось” (‘to get flea from somebody’) – тобто отримати різку відмову в залицяннях. Вірш моделює нібито дзеркальну ситуацію: ліричний герой, отримавши відкоша від коханої, передає їй у свою чергу блоху-відкоша.

Химерний образ-консейт будується, ніби навколо стрижня, навколо образу блохи. Якщо для вірша приводом послугував фразеологізм, то тепер від фразеологізму залишається лише блоха, що перетворюється на емблему, яку тлумачить ліричний герой. Як відомо, емблема – це „предмет, зображення, що умовно виражає певну ідею”[4]. Вже в конкретно-оречевленому обігруванні фразеологізму відчутний перехід до емблематизації – адже, за словами семіотика Олени Григорьєвої, „емблема являє собою посилений варіант фразеологізму”[5] (курсив мій – Н.Н.). Наприклад, в англійських збірниках емблем, що набули поширення наприкінці XVI століття, можна було зустріти ілюстрації, що буквально передавали зміст латинського фразеологізму – „орел не ловить мух” і т. под.[6] Варто звернути увагу, що блоха вже при першому згадуванні у вірші є ілюстрацією абстрактної категорії – вона має показати нікчемність відмови дівчини.

У вірші дуже відчутний риторичний струмінь – адже дівчину автор намагається переконати своїм майстерним красномовством. Уплив ритотрики на поезію – теж характерне для бароко явище. Але мета всієї низки доказів знову цілком належить до карнавальної сфери низу – звабити дівчину.

Примітно, як у вірші переплетені суто бароковий дотеп-wit із образністю міської карнавальної культури. Блоха як емблема зазнає химерного й розлогого метонімічного тлумачення (що є бароковою рисою), але воно не виходить за межі сфери низу – майже всі тлумачення їдко натякають на шлюбне ложе і т. ін. Блосі автор надає таких значень: нікчемність відмови, поєднання у шлюбі, герой і його кохана, шлюбне ложе, вінчальний храм, живі бурштинові стіни (сховок для закоханих).

До цього переліку можна було б додати ще одне значення, у якому авторська іронія доходить апогею: в оригіналі герой скаржиться, що  дівчина, розчавивши блоху, забруднила свій нігтик „кров’ю невинності” („in blood of innocence”). Тобто втрата дівочої цноти – річ така ж незначна, як розчавлена блоха!

У голосі ліричного героя вчуваються суто гробіанські інтонації – адже він не намагається завуалювати свої тілесні бажання, а всіляко обігрує їх, маючи на меті епатувати читача, продемонструвати свою свободу від моральних норм.

Цікаво, що в романі „Гаргантюа та Пантагрюель” Франсуа Рабле теж обігрує схожий французький фразеологізм. У Панурга з’являється „блоха у вусі” (розд. VII, кн. IV). Як і Донн, Рабле обігрує фразеологізм – „мати блоху у вусі”, тобто „перебувати в крайньому неспокої”. Ми могли б вважати це за звичайний збіг, але деякі факти примушують поставитися до нього уважніше. Так, один із перших англійських видавців емблемат (збірників емблем із віршованими коментарями), містер Харінгтон, перебував під значним впливом Франсуа Рабле, і в своїх емблемах часто звертався до тієї сфери, яку М. Бахтін назвав „рядами випорожнень і статевого життя” [7]. У Рабле ми бачимо ніби зародок емблеми, який ще не оформився в стійкий принцип. Якщо зважити на ймовірний вплив традиції емблемат на Донна, то помітно, як в нього відбувається „облагородження” емблематичності.

Можемо сказати, що тематично вірш „Блоха” цілком уписується в рамки карнавальної міської культури епохи ренесансу, але формально він уже належить наступній епосі – бароко, а консейт-блоха є „чи не найдивовижніше ускладненим з усіх консейтів поетів-метафізиків”[8].

Тепер можемо зрозуміти, в чому саме полягала новизна, примітна для сучасників Джона Донна – у лоні карнавальної традиції, що ще активно функціонувала, зароджувалися риси нового творчого методу, що виявлялися у вигляді нового способу розробки старих тем – в бароковій емблематичності.

„Географія кохання”

 Іншим виявом барокової емблематичності вже на якісно новому рівні в поезії Джона Донна є географічні образи в любовній ліриці. Цей риторичний хід зовсім не був новиною – на нього неодразово можна натрапити в драмах Шекспіра, де вони були не більше ніж словесною грою – примітно, що й тут все ще зберігається зв’язок із грою слів.

Але такого частого і, певне, так своєрідно осмисленого вжитку цей хід набуває лише в поезії метафізиків, і в Джона Донна – зокрема. Наприклад, поет звертається до сонця:

Якщо її очі не засліплять тебе,

То поглянь завтра і скажи мені,

Чи обидві Індії із прянощами й копальнями

Будуть там, де ти їх покинув, чи тут зі мною?

Спитай це в королів, і вони тобі скажуть:

Усі вони лежать тут в одному ліжку![9]

(„Сонце сходить”)

А у вірші „Прощання з плачем” барокова емблематичність одразу впадає в око:

На кулі

Ремісник може вирізьбити

Європу, Азію й Африку,

Зробивши всім те, що було нічим;

Так кожна сльоза,

Що носить твій образ,

Носить у собі земну кулю, цілий світ...[10]

Але це не просто вчена образність, адже „сльози, породжені великим горем, є емблемами більшого (emblems of more)”, як мовиться у першій строфі вірша. Таким чином, почуття ліричного героя набувають всесвітнього контексту, його любов надає смислу навколишній дійсності. Сльоза як проста крапля вологи набуває одухотвореності через кохання – ніби повторюється в мінітюарі акт творення одухотвореного світу з неорганізованого речовинного хаосу.

У вірші відбувається цікаве накладання масштабів: сльоза – глобус – планета. Це потрійна емблема: сльоза є емблемою глобуса, а глобус – земної кулі.  І символічна наповненість любов’ю зберігається на всіх рівнях цієї витонченої емблеми: сльозу одухотворює присутність коханої, бездушне дерево перетворює на витвір старанність ремісника, а всесвіт (земну кулю) наповнює Бог!

Така кількарівнева емблема нагадує чимось фугу – жанр, так обожнюваний бароковими композиторами: всі три смислові рівні доповнюють одне дного, як теми триголосної фуги.

„Хрест”

Якщо в попередніх віршах емблематичність була лише одним із принципів побудови художнього тексту, то у вірші „Хрест” емблематизація набуває винятково важливого значення вже як світоглядна настанова.

Вірш був відповіддю на теологічні суперечки щодо зеперечення образу хреста як символу Бога. Відбувається тотальна емблематизація світу: сама людина й речі мають сенс постільки, поскільки вони позначені хрестом:

І хто мене позбавить сили й права

Хрестоподібно руки ці розправить?

Ти будеш пливучи хрестом собі.

І мачта – наче хрест на палубі.

Внизу, поглянь, хрести в малих речах,

І розпростерсь хрестом у небі птах.

Що бачиш ти на глобусі планети?

Лиш ліній перехресних там перетин!

Поет справді виявляє основоположне значення хреста-емблеми для європейської християнської свідомості. Адже в цій емблемі, як у середохресті, зібрані центральні поняття і їх протиставлення – просторові (верх-низ, право-ліво) і аксіологічні (святе-профанне, добре-зле)[11].

У вірші емблема-хрест зазнає різностороннього тлумачення: як власне хрест-розп’яття, як духовний тягар, і як дія („хреститися” і „хрест” англійською – „cross”), і як символ віри.

У вірші „Хрест” емблема як принцип конструювання художнього світу вірша набуває чи не найповнішого втілення і мистецької завершеності. 

На основі проведеного аналізу ми можемо припустити існування деякої генетичної спорідненості між карнавальною маскою дурня чи гробіана і бароковою емблемою. Ця спорідненість помітна при порівнянні віршів „Привид” і „Блоха” – у першому ми бачимо лише маску гробіана на ліричному героєві, але в другому акцент із неї переноситься на об’єкт поетичної рефлексії, але зберігається і навіть гіпертрофується позиція гри зі словом і фразеологізмом, яка трансформується в емблематизм.

Спочатку поет ніби випробує принцип емблеми на „низових” темах, але з часом емблеми набувають вищої наповненості – вони втілюють кохання до жінки („Прощання в сльозах”) і любов до Бога („Хрест”).

Отже, принцип емблематичності зазнав у поезії Джона Донна складної еволюції від суто формального принципу до світоглядної настанови, до способу світосприйняття.

1. The Poems of John Donne edited from the old editions and numerous manuscripts with introduction & commentary b y Herbert G. S. Grierson. 1966. – vol. 1. – 512 р.

2. Шалагінов, Б. Б.   Зарубіжна література : від античності до початку XIX ст. : історико-естетичний нарис. - К. : Видавничий дім "КМ Академія", 2004. – 360 с.

3. Літературознавчий словник-довідник / ред. Р.Т. Гром'як, Ю.І. Ковалів, В.І. Теремко.  - К. : Академія, 2006. – 752 с.

4. Григорьева, Е. (Елена)    Эмблема : очерки о теории и прагматике регулярных механизмов культуры. - М. : Водолей Publishers, 2005. – 230 с.

5. Emblematic perceptions : essays in honor of William S. Heckscher on the occasion of his ninetieth birthday / edited by Peter M. Daly ; Daniel S. Russell.  - Baden-Baden : V. Koerner, 1997. – 241 р.

6. Winny, J. (James)    A preface to Donne / J. Winny.  - London ; - New York : Longman, 1981. - 196 p.

7. Metaphysical Lyrics and Poems of the Seventeenth Century : Donne to Butler / Selected and Edited, with Eesay by H.J.C. Grierson ; Revised by A. Fowler.  - Oxford : Oxford University Press, 1995. - 320 p.

---

[1] Тут і далі вірі Джона Донна подаємо у власному перекладі. Переклад здійснено за виданням:

The Poems of John Donne edited from the old editions and numerous manuscripts with introduction & commentary by Herbert G. S. Grierson. 1966. – vol. 1.

[2] The Poems of John Donne… - p. 47.

[3] Шалагінов, Б. Б. (Борис Борисович)    Зарубіжна література : від античності до початку XIX ст. : історико-естетичний нарис. - К. : Видавничий дім "КМ Академія", 2004. – с. 230.

[4] Літературознавчий словник-довідник / ред. Р.Т. Гром'як, Ю.І. Ковалів, В.І. Теремко.  - К. : Академія, 2006. – с. 228.

[5] Григорьева, Е. (Елена)    Эмблема : очерки о теории и прагматике регулярных механизмов культуры.           - М. : Водолей Publishers, 2005. – с. 47.

[6]  Див. приклади таких емблем у виданні: Emblematic perceptions : essays in honor of William S. Heckscher on the occasion of his ninetieth birthday / edited by Peter M. Daly ; Daniel S. Russell.  - Baden-Baden :                                V. Koerner, 1997. – p. 19 & others.

[7] Michael Bath and Malcolm Jones. “Dirty devices”… // Emblematic perceptions… – p. 14, 16.

[8] Introduction to John Donne’s poetry. – p. 132.

[9] Metaphysical Lyrics and Poems of the Seventeenth Century : Donne to Butler / Selected and Edited, with Eesay by H.J.C. Grierson ; Revised by A. Fowler.  - Oxford : Oxford University Press, 1995. – p. 40.

[10] Metaphysical Lyrics and Poems of the Seventeenth Century… - p. 47.

[11] Е. Григорьева. – зазн. праця, ст. 145.