ЕКОЛОГІЧНИЙ СВІТОГЛЯД

ЯК ПРИГАДУВАННЯ ΦΥΣΙΣ

Природне середовище існування людини перетворилося для неї лише на хаотичну фрагментовану сукупність відособлених речей та істот. Між ними не існує жодних зв’язків, крім тих, що їм штучно накинув людський розум. Навіть мова не здатна відобразити істинну сутність речей, не спотворивши її. Причиною цього є її захаращення багатовіковими нашаруваннями, які позбавили основоположні слова їх первісного наповнення, спотворивши їхній зміст, ба навіть спустошивши його. Осьове слово всієї європейської філософії – „буття” – виявляється не більше, ніж „туманом і химерою” (§10)[1].

Сучасне ставлення людини до мови і природи є лише зовнішнім виявом її ставлення до буття сущого взагалі. Вона дивиться на „все” не в його єдиності, а лише як на інструментарій, лише як утилітарний засіб створення зручностей і задоволення потреб. Самоцінність кожної істоти, кожного виду втрачається.

Критичність сучасного стану стану свідомості людини-споживача полягає в тому, що „переслідуючи й виробляючи суще”, вона „при цьому випала з буття” (§10).

Така ситуація загрожує великою екологічною катастрофою – її неможливо відвернути лише зменшенням шкідливих викидів у атмосферу чи припиненням зливу хімікатів у Світовий океан. Адже без зміни світоглядної настанови людини ці всі дії будуть даремними.

Помислити всю природу, все суще як одне ціле, наповнене буттєвим сенсом – це завдання стоїть перед людством; повернутися до буття, повернувшись до витоків грецької і європейської філософії, коли ще не були розмежовані  свідомість, природа, глузд і пізнання, які перебували в первинній синкретичності й величі.

З цією метою потрібно здійснити пере-розгляд, пере-прочитання досократиків. Традиційно у їхніх фрагментах вбачають лише натурфілософське вчення, але після лекцій Г. Гайдеггера „Вступ до метафізики” вчений світ остаточно переконався у поверховості таких інтерпретацій.

У нашій роботі ми спробуємо поєднати розгляд філософії досократиків із аналізом вияву нової світоглядної настанови у екологічно спрямованих фільмах.

Буття як φύσις у філософії досократиків

α) φύσις і natura

Для давніх греків буття сущого поставало як φύσις – первинне  значення цього слова було суттєво спотворено вже перекладом на латину („natura” як „народження”), і з часом взагалі стерлося, перетворившись на „фізіку” як протилежність метафізиці, духу.

Але в часи Еллади φύσις означало „із самого себе сходження, проростання (наприклад, проростання троянди), поступове саморозкриття, входження в цьому розкритті в явне й зупинку й перебування в ньому, коротше кажучи, володарювання, що сходить і перебуває” (§3).

Те, що греки називали φύσις, відкрилося для них не у власне природних процесах. Φύσις постала з їхнього „поетико-мисленнєвого досвіду буття”, вона сама є буттям. Суще в усій сукупності своїх проявів і буття, що наповнює суще, поєднувалися в цьому понятті.

Сфера почуттів і духу, всього живого взагалі, якій протиставляється сьогодні „фізика”, для досократиків була такою ж рівноправною частиною φύσις, як камінь, дерево, річка чи поліс. Окреме передбачало ціле і навпаки: „ із усього – одне, з одного – все” (Геракліт, фр. 25/10 DK)[2].

Одна з форм становлення φύσις – це суперечка, гералітівський πολημος, який нуртує в глибинах сущого: „πολημος – батько всіх, цар всіх” (Геракліт, фр. 29/53 DK). Πολημος наповнює суще смислом, який відкривається для деяких людей. Суще мислиться як наповнене своїм самодостатнім життям.

Якщо цей πολημος не помічається в сущому, воно втрачає свій сенс і перетворюється лише на завершене, готове, завжди присутнє й дане. Суще стає предметом, який можна скопіювати безліч разів, об’єктом для наслідування. Явлення світу стає лише пустою зримістю, самоочевидністю.

Наведеного вище достатньо для того, щоб зрозуміти неадекватність відтворення давньогрецьої φύσις латинським natura. Адже φύσις – це не щось дане й застигле. Вона щомиті набуває нових форм і виявів. Натомість, назвавиши природу „natura”, людина ніби привласнює її собі, підкреслюючи „природженість” навколишнього середовища собі.

β) φύσις і λόγος

Сьогодні λογος переважно асоціюється з логікою, з раціональною впоряд-кованістю науки, яка протистоїть ірраціональній природі і світові почуттів. Але в мові греків „λογος” мав безліч значень, і первинно він позначав процес, що стосується власне мови чи будь-якого вчення лише дуже опосередковано: λεγειν означало „підбирати колоски, збирати хмиз” (§48).

На початку грецької філософії λογος і φύσις були безпосередньо пов’язані. Вони пояснюють одне одного, бо мають спільні витоки, адже протиставлення їх належить пізнішому часу.

Отже, щоб зрозуміти, що таке λογος, знову звернімося до фрагментів Геракліта. Існує спокуса потрактувати його як універсальний закон, базуючися на фр. 1: „Сущим же все стає згідно з і внаслідок цього логосу”. Але, на думку Гайдеггера, λογος є „постійно в собі самій володарна початково збираюча зібраність” (§49).

Тобто λογος – це збирання воєдино різнобіжних сил, що зійшлися в πολημος сущого: „Якщо ви почули не мене, а λογος, то співмірно цьому мудро сказати: все єдине”.

Λογος „характеризує буття в якомусь новому” (§49), але все ж ідентичному φύσις аспекті. Λογος передбачає вміння людини збирати вияви навколишнього в одне ціле φύσις’у. І саме тому Геракліт в низці фрагментів нарікає на невміння людей зрозуміти λογος, почути його – адже це і є вміння почути за словами й побачити за виявами множинності світу всеєдність  φύσις’у.

Можна підсумувати, сказавши, що „λογος у Геракліта – це буття сущого, зібраність різноспрямованого” (§49).

Із зародженням передумов логіки у вченні Парменіда між λογος і φύσις утворюється розлам, який з часом перетвориться на провалля, яке загрозливо чекає на людство – у цьому розходженні закладено подальше дистанціювання природи й науки, раціональної сфери і сфери природного почуття.

Λογος переймає на себе функції творення змісту, ставши „судилищем” φύσις. Остання втрачає власний зміст і набуває його постільки, поскільки їй надає його λογος.

Сьогодні це виявляється в тотальному панувані раціонального в людському життя і діяльності. Ситуації змінюється на „λογος versus φύσις” і загрожує крахом свідомості й цивілізації.

Екологічний світогляд як пригадування φύσις

Урбанізована людина не має безпосереднього контакту з природою, тому для неї розмови про φύσις залишаються пустою абстрактною балачкою. Їй треба явити природу, показати її приховане життя-в-собі – тут на допомогу приходить кіномистецтво. В останні десятиліття почали з’являтися фільми, що вже фактом своєї появи знаменують пошуки альтернативного розуміння світу. І дуже примітно, що філософське розуміння природи, викладене режисерами у стрічках, в багатьох моментах збігається з осягненням сущого-природи як φύσις у космогонічних вченнях давньогрецьких досократиків. До того ж, всередині наукового середовища вже визрів новий тип світорозуміння – екологічно зорієнтований. Він є лише пригадуванням величного й первинного синкретизму розуміння світу, який був характерний для досократиків.

На прикладі короткого розгляду двох фільмів ми маємо на меті показати, як сучасне людство майже несвідомо повертається до еллінського розуміння природи, щоб зберегти себе і середовище свого існування.

α) „Microcosmos”

Почнімо з фільму „Microcosmos”. Він складається з низки мальовничих фрагментів, що показують різні моменти життя комах, слимаків, мешканців водойм – загалом усіх тих, хто зазвичай залишається непоміченим людським оком, чиє безсенсове існування ігнорується людиною „за замовчуванням”.

Але всі сцени фільму сприймаються крізь призму перших його кадрів – кілька квіток одна за одною розкриваються, розкриваються крильця метелика, що щойно вийшов із лялечки, розкривається зелений молодий пагін – життя, суще розкривається перед глядачем. Тому всі подальші „події” сприймаються як поставання і розкриття невідомого людині світу, що є таким же самоцінним і наповненим сенсом, як і її світ, а подекуди буттєва наповненість станів мікросвіту видається набагато насиченішою, ніж у світі людини. Любовні ігри равликів, що вражають своєю (як це не парадаксально звучить!) одухотвореністю й ніжністю. Жук-скарабей, що настійливо котить свою кульку, здійснюючи мету й долаючи труднощі. Стежачи за цим опроявленням невідомого світу на екрані, розумієш, що те, що в науці розглядається як простий процес „заради” чогось (репродукція, харчування), як порожня сукупність інстинктивних дій, насправді зблизька має свій вищий зміст, має глибше наповнення – його б хотілося назвати причетністю до буття.

Постійна зміна планів кінозйомки має глибокий підтекст: зміна масштабів зовсім не означає зміну рівня причетності до буття природи. Тому найменша комаха така ж виправдано суща, як і найвищі хмарочоси. Якщо людина у своїй діяльності керуватиметься усвідомленням буттєвої наповненості непомітних для неї світів, то завдаватиме їм менше шкоди, зберігаючи екологічну гармонію в середовищі.

β) „Похід пінгвінів”

Іншим фільмом, що є важливим для розуміння нашої теми, є „Марш пінгвінів”.

Людина в прагматичній гонитві за сущим забуває буття, й одним із виявів забуття буття є байдужість до самоцінності основоположних речей – життя перш за все. Жахає й дивує, як байдуже й холодно людина-споживач може ставитися до життя. До життя не в конкретному його вияві, а життя як найзагальнішої абстракції.

У фільмі дуже зворушливо показано, як імператорські пінгвіни в неймовірно складних умовах не дають згаснути тендітному пломінцю життя – сенс і наповненість їхнього існування й полягає в цій трагічній і красивій естафеті. Отримавши життя від попереднього покоління, вони існують лише для того, що у відповідний час передати його нащадкам. Їхні походи крізь снігову пустелі до місця відкладання яєць набувають забарвлення екзистенційної ситуації, яка повторюється у всіх куточках нашої планети лише зі зміною деталей – діячів і обставин.

Фільм виразно говорить, що життя цих птахів – це не просто механічне втілення інстинктів, які можна об’єктивно вивчити й логічно описати. У їхніх походах є глибокий сенс, своє внутрішнє напружене життя й змагальність і боротьба (πολημος!!) зі стихіями.

У переддень екологічних катасроф людство має нагоду схаменутися і змінити свою світоглядну настанову щодо природи. Прода (як вияв сущого, φύσις) має свій глибокий прихований сенс і буттєву наповненість – тому на неї неможливо дивитися утилітарно, лише як на джерело задаволення потреб.

Гострої актуальності сьогодні набувають для нас космогонічні вчення грецьких досократиків, які відчували внутрішній зміст сущого-природи як φύσις, його напружене життя як змагальність різнобіжних сил (πολημος), його зібраність воєдино у всіх своїх протиріччях (logoς).

Про поступову зміну світоглядної настанови свідчить становлення екологічного світогляду, що є єдиною альтернативою людства перед обличчям безвихідних буттєвих ситуацій. Яскраво втілена в розглянутих фільмах, вона дає змогу усвідомити й помислити природу зовсім інакше: не як раціонально детерміновану систему, що підкоряється логізованим законам, а як постійне проростання-φύσις буття, як істоту з таємничим життям, чиї стани мають вищу буттєву наповненість.

Якщо людина хоче зберегти себе у гармонії серед інших видів, вона має ставитись до природи не як її „цар”, а як уважний співрозмовник – лише в цьому діaлозі можливе їхнє спільне становлення у потоці φύσις. Адже знищуючи природу, людство знищує себе як її невіддільну частину.

1.      Фрагменты ранних греческих философов. Ч.1. От эпических теокосмогоний до возникновения атомистики. М., 1989. – 576 с.

2.     М. Хайдеггер Введение в метафизику (пер. с нем. Н.О. Гучинской). СПб, Изд-во «НОУ — «Высшая религиозно-философская школа»», 1997, С. 87— 301.

3.     “Похід пінгвінів” (un film de Luc Jacqet, Bonne Pioche Production, 2005).

4.     „Microcosmos (Le Peuple de l’herbe)”, un film de Claude Nuridsany et Marie Perennou, 1996.

2007 – 2008

---

[1] Тут і далі при посиланні на видання М. Хайдеггер Введение в метафизику (пер. с нем. Н.О. Гучинской). СПб, Изд-во «НОУ — «Высшая религиозно-философская школа»», 1997, С. 87— 301 зазначатимемо лише номер параграфу в дужках.

[2] Тут і далі фрагменти досократиків цитуємо за: Фрагменты ранних греческих философов. Ч.1. От эпических теокосмогоний до возникновения атомистики. М., 1989. – 576 с.