Dr Nazarii A. Nazarov * Opuscula

«ПОДРАЖАНІЄ ГОРАЦІЮ»

ЛЕВКА БОРОВИКОВСЬКОГО

ЯК УТІЛЕННЯ КУЛЬТУРНИХ ОРІЄНТИРІВ УКРАЇНСЬКОГО РОМАНТИЗМУ

Аби проаналізувати належним чином вірш Боровиковського «Подражаніє Горацію», треба передовсім визначитися із його жанром. Наскільки це є інтерпретацією вірша античного лірика, а наскільки – оригінальним твором українського романтика? Відповідь дати доволі просто – звіряння з латинським оригіналом показує, що із 44 рядків вірша Боровиковського бл. 30 мають прямі відповідники в тексті Горація. Тобто цілком обґрунтовано можна говорити про переспів і аналізувати український текст, виходячи з цього жанрового визначення.

Не будемо наводити латинський оригінал та український переклад Андрія Содомори, а лише охарактеризуємо особливості вірша Горація, який взяв собі за об’єкт для наслідування Левко Боровиковський. При потребі цитуватимемо власний дослівний переклад.

Вірш входить до збірки Горація «Еподи». «Еподами» в традиції античного віршування називали ліричний вірш, у якому чергуються довгі і короткі рядки. Вірш складається з 80 рядків, його можна розділити на кілька композиційних частин:

1) загальний вступ (р. 1-4)

2) недоліки міського (діяльного) життя (р. 5-8)

3) «Роботи і дні» селянина

А) влітку (р. 9-28)

Б) взимку (р. 29-38)

4) домашнє сімейне життя (р. 39-49)

5) простір імперії – рідний хутір (р. 50-9)

6) сільська ідилія (р. 60-66)

7) іронічний пуант (р. 67-70)

Врешті виявляється, що весь монолог-похвалу сільському життю Горацій вкладає в уста лихвареві Альфію, що відкривається перед читачем лише в кінцевому іронічному пуанті: адже як не хвалить Альфій затишок села, а все одно не кидає міста і не припиняє свої вигідні капіталовкладення. Тому весь епод видається не таким уже й однозначно про-рустикальним, а навпаки – завершення вносить елемент сумніву і двозначності.

Це можна пояснити таким чином. Горацій був вимушений писати на замовлення імператора і Мецената, тому вірші мали слугувати втіленням тодішньої імперської ідеології, яка передбачала вихваляння і сприяння русти кального способу життя. До цієї ж ідеологічної кампанії були долучені й інші поети «золотого віку» давньоримської літератури, зокрема – Вергілій, що написав «Георгіки» та «Буколіки». Іронічний пуант Горація відкриває неоднозначне ставлення самого автора і до ідеології, яку йому доводиться втілювати в вірші, і до своєї позиції придворного співця, із усіма наслідками для його творчої й особистої свободи.

Проте тепер поглянемо на вірш Левка Боровиковського, звіривши його з оригіналом. Підкресленим позначаємо пасажі, які не мають прямих відповідників в оригіналі. Знаком <…> позначаємо пропущені в Боровиковського місця. Решта тексту має відповідники в оригіналі[1].

ПОДРАЖАНІЄ ГОРАЦІЮ

Щасливий в світі той, хто так уміє жить,
Як наші прадіди живали:
Волами рідними дідівський степ кроїть,
Довги затилка не згинали.
5 Не кличе барабан впівніч на розбиття,
На море човна не спускає,
Не тягне брата в суд; чуприною сміття
З порогів панських не змітає.
А хто на хуторі розсаджує садок,
10 Дорідні вишеньки кохає,
І ножиком кривим до яблуньок, грушок,
Спиливши, різочки щепляє;
Розлігшись на траві в сопілочку сурмить
І за волами наглядає; <…>
15 Або із щільників в лип’янку мед сочить,
З овечок вовницю зстригає;
Або, як блідную покаже осінь твар
І спіла овощ пожовтіє,
Він трусить яблука і сушить на узвар,
20 Та на зиму озиме сіє;
Або, розлігшись, спить під дубом на траві;
Під боком річечка лепече,
В леваді пісеньок співають косарі,
І соловеєчко щебече;
25 Або, як на Різдво притрусить землю сніг,
Річки морозець постинає,
Зібравши парубків, за пояс взявши ріг,
З собаками вовків ганяє;
Або, розкинувши зрадливі тенета,
30 Кругом проліска обставляє,
А там з усіх країв кричать: га-ту! га-та!
І заєць в сітку застряває…
І на ніч для зайців він сітку заставля
(І все сусідові без шкоди…)
35 А блисне зірочка — він з добиччю чвала
До жінки, діток, до господи.
Він тільки що на двір, а жінка на поріг —
Його із радощу вітає,
Вечеря на столі — а дітвора, як рій
40 На матку — батька обсідає.
Як смачно на печі, забравшись на черінь,
Після охоти відпочине!
Як завтра весело покине свій курінь
І знову до роботи кине!.

1828[2]

Проаналізуємо вірш із кількох головних аспектів. 1) Особливості відтворення фрагментів тексту, що мають відповідники в оригіналі. 2) Фрагменти тексту, додані Боровиковським. 3) Фрагменти тексту Горація, які Боровиковський пропустив.

Текст Боровиковський доволі послідовно йде за оригіналом, і композиційно це відображається в такій послідовності частин «Подражанія»:

1) Загальний вступ (р. 1-3)

2) Недоліки міського (діяльного) життя (р. 4-8)

3) «Роботи і дні» селянина

А) влітку (р. 9-16)

Б) восени (р. 17-24)

В) взимку (р. 25-34)

4) домашнє сімейне життя (р. 35-44)

Хоча обсяг і порядок деяких частин був змінений, проте майже всі вони мають еквіваленти в переспіві. В інтерпретації опущена лише частина, де йдеться про простори Римської імперії. Про поетику замовчування ми говоритимемо далі.

Тепер розглянемо, яким чином Боровиковський трансформує оригінал у тих фрагментах, де він слідує за Горацієм. Почнімо із перших рядків, що є «маніфестом» до всього вірша:

Блаженний той, хто вдалині від справ,

Як давнє поріддя людей,

Батьківські поля обробляє своїми волами,

Вільний від зиску (боргів). (дослівний переклад)

Щасливий в світі той, хто так уміє жить,
Як наші прадіди живали:
Волами рідними дідівський степ кроїть,
Довги затилка не згинали.

Особливістю відтворення є не лише надання всім реаліям українського колориту, але й заміна родових понять – видовими, або більша конкретизація образу, навмисна його візуалізація. Наприклад: давнє поріддя людей (prisca gens mortalium) – наші прадіди; батьківські поля, угіддя (paterna rura) – дідівський степ; вільний від зиску (або боргів, solutus faenore) – довги затилка не згинали. Подібні приклади є й далі у тексті вірша: уникає зверхніх порогів заможних громадян (vitat superba civium potentiorum limina) – чуприною сміття з порогів панських не змітає.

Тому в даному випадку «українізація» образів є лише виявом загальнішої особливості поетичної мови на етапі невисокого розвитку виражальних засобів для абстрактних понять. В автора переспіву ніби існує страх відірватися від звичного предметного світу, що примушує його додавати відсутні в оригіналі деталі, за які його уява і уява його читача могла б зачепитися.

З іншого боку, відбувається інтимізація всього тексту, адже якщо доволі безособове Горацієве «давнє поріддя людей» апелює передовсім до літературної традиції (міф про золотий вік), то в Боровиковського з’являються «наші прадіди», що є не таким і великим спотворенням оригінального смислу, проте має зовсім інший ідеологічний відтінок значення, стоячи по сусідству зі словосполученням «дідівський степ», який в оригіналі є «батьківськими угіддями, землями».

На прикладі цього бачимо, наскільки нерозривними були формування виражальних засобів мови із формуванням ідеологічних констант української літератури на основі народної мови.

Із доданого Левком Боровиковським найбільшу увагу привертають кілька рядків. Здебільшого він природно продовжує ряди сільськогосподарських процедур, що відбуваються в певні пори року, що є цілком передбачуваним.

На особливу увагу заслуговують місця, пропущені в оригіналі. Повністю опущеними є рядки, де йдеться про розкішні страви, яким Горацій протиставляє просту селянську їжу:

Хіба смачніші ті лукрінські устриці,

Чи камбала, чи лящ морський,

Що їх, бува, зі сходу хвиля буряна

До моря гонить нашого?

Чи споживу смачніше птицю з Африки

Та рябчика з Іонії,

Ніж ті оливки, що я сам зірву собі

З гіллячки найщедрішої,

Або ягня при святі, чи козля мале,

Із пащі вовка вирване,

Чи мальви легкостравні, чи щавель отой,

Що любить по лугах рости?

(Переклад А. Содомори)[3]

Стає зрозуміло, що для Горація важливий не стільки розкішний раціон, скільки показати велич Римської імперії, якщо навіть до столу звичайного римлянина стікаються страви з усіх її колоній чи держав-торгівельних партнерів. Цікаво, що російські інтерпретатори в той чи інакший спосіб зберегли у своїх переспівах цей епізод, хоч може й позбавивши його такої виразності[4]. Адже вони відчували себе залученими в імперський дискурс, особливо ж Г. Державін, якому належить ряд од із яскравим імперським спрямуванням. У його інтерпретації примітна не просто залученість до дискурсу Батьківщині, а наснаженість дискурсом імперії, адже він належа до того середовища, звідки, за Евою Томпсон, «почалась артикуляція імперії: у сміливому намаганні відшукати новий тон, який відповідав би новій величній столиці Росії та її величезним територіальним володінням»[5]. Ось як відтворює цей пасаж Горація Державін:

Тогда-то устрицы, го-гу,
Всех мушелей заморских грузы,
Лягушки, фрикасе, рагу,
Чем окормляют нас французы,
70 И уж ничто не вкусно мне.

У наведеному фрагменті відчувається деяка недовіра і прихована зневага до «чужого», яке тут представлено як «французами», так і їхніми товарами. Об’єкт заперечення в Державіна інший, але функціонально він збігається із Горацієвим.

На противагу обом імперським поетам, Левко Боровиковський, що не відчував залученості до імперського дискурсу, пишучи українською мовою, і не відчував у собі змоги відтворити цей на перший погляд «гастрономічний» пасаж Горація українською мовою.

Саме тому він просто оминув його, скромно примусивши помовчати свій переспів там, де через Горація почала говорити імперія.