ЛІРА БАЙРОНА І ГЕТЕ

В «ПОЗИЧЕНІЙ КОБЗІ» П.КУЛІША

Розгляд Кулішевих перекладів із Байрона дасть нам нагоду проникнути у мотивацію перекладної роботи Куліша, в ідеологічну настанову, яка спричинила появу «Позиченої кобзи». А також, що, можливо, буде цікавішим, дозволить певним чином реконструювати взагалі ситуацію перекладача західної поезії українською в ХІХ столітті. У цьому допоможе порівняння цілей, які перед собою ставив Куліш, і результатів, яких він досягнув. Адже тексти перекладів у аналізованій збірці яскраво показують багато в чому драматичний рух думки перекладача. Також із цією метою ми будемо час від часу посилатися на перекладацьку практику сучасників Пантелеймона Куліша.

Ми обрали в якості об’єкта розгляду саме переклади й переспіви із Байрона, бо нас зацікавило, чому до «Позиченої кобзи» поміж трьох німців потрапив і один англієць. До того ж, М. Коцюбинський, згадуючи Куліша в листі до Івана Франка, говорить про поета саме як про «благородного поета «Досвіток», перекладача Шекспірових і Байронових творів, а також Біблії…»[1]. Послідовність переліку сама промовляє про культурну вагу перекладів із Байрона в доробку Куліша – за оцінкою його сучасника.

Звісно, нам доведеться спершу розглянути суто мовні особливості текстів, аби потім з них експлікувати естетичну ідеологію перекладача.

Місце «Позиченої кобзи» Пантелеймона Куліша в доробку письменника

Пантелеймон Куліш дивився на свою збірку «Позичена кобза», яка з’явилася після його смерті в 1897, як на культуртрегерську справу, яка б мала бути кроком до ошляхетнення української оригінальної поезії:

Оце ж тепер, поважні німці, знайте,

Що джерело нове живить наш руський дух…

Нам кобзи славної ласкаво позичайте,–

Не буде вам вона тонкий терзати слух.

Дозвольте взяти й нам високі ваші тони,

Ачей і в нас сердець озвуться міліони

На голос голосний великих кобзарів

І мови вашої і розуму царів.

Так як у «Позиченій кобзі» Байрон є лише одним не-німцем, то сказане можна віднести й на його рахунок. Байрон, як і німецькі поети, мали дисциплінувати українську поезію своїми «високими тонами». Але Куліш, ставлячи за мету витворення високого стилістичного регістру, якого бракувало сучасній йому поезії, стикався із обмеженістю виражальних засобів.

Отож спершу ми проаналізуємо за текстовими рівнями особливості Кулішевих перекладів, а опісля зосередимося на одному з них докладніше.

Особливості відтворення метрики оригіналу

Куліш у дуже небагатьох випадках залишає оригінальний Байронів метр. 4-3-стопний ямб англійського оригіналу перетворюється в Куліша на 5-6-стопний, трискладові стопи зазвичай залишаються без змін. Хоча, Кулішевим амфібрахіям чи анапестам у перекладах із Байрона характерна певна нерегулярність і деякі збої, що зближує їх із тактовими чотириударними розмірами німецьких балад Гете, розмір яких перекладачеві вдалося відтворити доволі добре. Наприклад, Байронів метр рядків із «Паломництва Чайльд-Гарольда», який в оригіналі звучать так:

Adieu, adieu! my native shore _-_-_-_-[2]

Fades o’er the waters blue,     _-_-_-

Куліш змінює на такий:

Прощай мій краю, берегу рідний! _-_-_  -_ _-_

Вже ти зникаєш за синім морем.   _-_-_  _ -_-_

Такий вплив метру одних перекладів на метр інших знаходимо в іншого сучасника Куліша – у Старицького, який Шекспірового «Гамлета» переклав не п’ятистопним ямбом, а п’ятистопним хореєм, що можна пояснити впливом перекладеного раніше збірника сербського юнацького епосу. Адже аж до Лесі Українки український п’ятистопний ямб залишався явищем спорадичним, а тому доволі необробленим. Наприклад, молодий Франко, перекладаючи Байронового «Каїна» майже зовсім не зумів відтворити п’ятистопний ямб оригіналу. Тому, певне, для відтворення високого стилю Шекспіра Старицькому він видавався непідхожим і той вирішив скористатися розміром сербського народного історичного епосу, адже український епос – думи – був за формою нерівноскладовим, а Старицький уже добре чувся у межах сербського віршового розміру.

Нарівно ж і Куліш де в чому виступив попередником Лесі в метриці, переклавши 13 драм Шекспіра розміром оригіналу.

Лексичні особливості перекладів

Плідним для аналізу є словниковий склад перекладів. З одного боку, в нім є дуже багато фольклорних украплень, які залишаються стилістичним атавізмом, успадкованим і від харківських романтиків, і почасти від Шевченка. Але з іншого, Куліш намагається заповнити стилістичну лакуну і створити пласт абстрактної лексики на позначення індивідуальних (чи індивідуалізованих – на противагу фольклорній імперсональності) психологічних станів ліричного героя.

Цікаво, що оригінал часто не дає жодних підстав для вживання фольклоризованої мови (себто пестливих форм, специфічної пісенної лексики): absent wife – жінка-небога, through my breast – у серденьку, those words – се словце, oh lady – зіронько, sweet scene – кублечко моє, thy spire – твою дзвіничку, Mary – Маруся, this rural retreat – у хуторцях сих. Сюди варто зарахувати вживання означення в якості його об’єкта: вмиватися дрібними, гарячими заплачеш – себто сльозами, у мовчазній – себто в душі, зубчаста хмари роздирає – тобто блискавка. У цьому аспекті Куліш перебуває недалеко від лаяної ним «котляревщини» і Гулака-Артемовського, який видав «Гараськові оди» - травестії од Горація.

З іншого боку, Куліш вживає старослов’янізми задля створення відповідного стилістичного ефекту: за живота, штить-любить (себто «чтит») і под. 

Діагностичним для Кулішевого пошуку засобів вираження індивідуалізованих переживань є ті місця, де він намагається відтворити ті англійські вирази, які сьогодні ми б просто відтворили словом «мрія» та похідними. Але, як відомо, це слово було введено М. Старицьким і спершу не вживалося повсюдно. І справді: для традиційного, фольклорного світогляду «мрія» є зайвиною – адже для безособового почуття достатньо «гадку» чи «думку гадати» і подібне. Бо мріяння – це стан надто особистий.

Так, англійське dream Куліш відтворює кількома способами.

1) Просто перекладає його «сном»: Ye dreams of my boyhood… – О сни хлоп’ячих літ!

2) Відчуваючи недостатність слова «сон», намагається описово передати сенс англійського оригіналу: Once I beheld a splendid dream – Колись я бачив сон моїм духовним оком.

Також (в оригіналі відповідника не знаходимо) вживає російське слово «мечтатель».

Подібну невиробленість засобів вираження простежимо й на такому прикладі: I would I were a careless child – коли б я був дитя байдужне без турботи. Кулішеві доводиться careless відтворювати описово. Бо «безтурботність», як і «мрія», це стан доволі персоналізований, тому для нього ще не було усталеної виражальної формули.

Сказане вище щодо не виробленості індивідуального почуття можна підтвердити і тим, що Куліш (певно, несвідомо) часто збільшує масштаби Байронових висловів. Наприклад: thou alone will sigh – ти з великої сем’ї одна зітхатимеш. Або: If with high-bounding pride he return to his bride – сльозами тихими вщасливлена сім’я.  «Велика, вщасливлена сем’я» - це Кулішів власний додаток навзамін Байронової «нареченої», адже він все ж не міг мислити індивіда відірвано від великої традиційної родини.

Синтаксичні особливості перекладів

Щодо синтаксичного аспекту Кулішевих перекладів, то вартим уваги передовсім є ті особливості Байронового синтаксису, які інтерпретатор послідовно ігнорує. Так, впадає в око, що деякі риторичні довгі періоди Куліш членує на дрібніші синтаксичні одиниці, як це добре помітно в «Молитві до природи», де синтаксично єдині дві строфи (11-12) Куліш перетворює на два речення, по одній строфі на кожне. Це нагадує синтаксис народних пісень, у якому одна строфа складає зазвичай одне речення.

Також Куліш не відтворює єдинопочатки і єдинокінці, а також інтонації оригіналу. Словом, ігнорує все, що певним чином є відгомоном риторичної традиції.

Але досить про те, що Кулішеві не вдалося відтворити – час звернутися до тих аспектів перекладного матеріалу, в якому помітний творчий успіх Пантелеймона Куліша.

Відгомони Кулішевого «хуторянства» в перекладах із Байрона

Складається враження, що Куліш ніби сам боїться повного здійснення своєї програми оновлення поетичної мови і мови виражальних засобів, тому він подекуди зупиняється на півдорозі. Цим спричинюється певна половинчастість втілення задуму: текст ніби має належати високому стилю і передавати яскраво індивідуалізовані почуття, але брак виражальних засобів знову відкидає його в полон імперсональної фольклоризованої мови, яка була вже ґрунтовно розроблена. Тому не дивно, що найкраще Кулішеві вдалися ті місця, які певним чином могли бути співвідносними з його «хуторними ідеями». Наприклад,

Ой рад би я втекти од щирих і лестивих,

Щоб у пустині десь осістися в глуші…

Жадаю застумів, нетер непроходимих:

Їх темрява – сестра понурої душі.

Або Байронове As reclining at eve, on  yon tombstone I lay Куліш ледь помітно українізує: Здається, знов сиджу на тій могилі я. «Могила» певною мірою корелює із «надгробком», але читачеві спадає на думку не холодний мармур англійського цвинтаря, під якими є лише односпальне місце, а велика степова могила, в якій покладено із сотню козацького братства, щоб хуторянин-Куліш міг гадку гадати, зійшовши на таку могилу.

З іншого боку, навіть переконливіше в Кулішевому варіанті виглядають два рядки Байрона (але варто підкреслити, що переконливіше –тільки два рядки): …the mountain-peasants to descend / And lead us where they dwell – чабани нагірні… провели нас у якийсь курінь. Байронові «селяни з гір» стають чабанами, а «туди, де вони живуть» (Байронові не годилося знати просторіччя, яким це місце зветься) перетворюється на «якийсь курінь» - і це справді виглядає переконливіше, але дуже по-українськи.

Байронову ностальгію за «втраченим часом» Кулішеві вдається відтворювати, спрямувавши її у русло суму за давниною, який був добре розроблений Кулішевими попередниками і сучасниками, представниками історичного (чи то пак вальтерскоттівського) романтизму. Натомість байронічний індивідуалізм давався Кулішева украй тяжко, і ліричний герой Байрона в Куліша постає позбавлений своєї законної байронічності – то в колі «великої сем’ї», то на українській степовій «могилі». 

Аби краще зрозуміти стосунки Куліша-перекладача із оригіналами творів, варто звернутися до одного аж надто показового прикладу, щоправда, це буде не Байронів вірш, а твір Гете «Міньйона». Перші дві строфи і половина третьої з певною мірою умовності (зважаючи на час створення) можуть вважатися перекладом. А от заключний пуант змінює всю картину. Спершу описавши романтично-казковий світ Італії, «де цвітуть цитрини», «де в печері живе прадавній виводок драконів», лірична героїня вигукує:

      … Dahin! Dahin

Geht unser Weg. O Vater, lass uns ziehn!

(Туди, туди проліг наш шлях. О батьку, дозволь нам відбути!)

У Куліша бачимо:

…Туди, туди

Не дай мені, мій боженьку, зайти!

Рятуй мене, татусеньку коханий,

Забудь мій гріх, мій розум окаянний!        

Лірична героїня Кулішевого перекладу раптово лякається відкритого простору, свого романтичного індивідуалістичного вибору, згадуючи про батька і сімейні пута (майже як у випадку із послідовним додаванням в перекладах із Байрона «великої сім’ї» замість «нареченої»). 

Підсумовуючи, ми можемо сказати, що Кулішевий проект витворення української поетичної образної мови західноєвропейського зразка був виконаний на половину, проект іншого шляху був недореалізований, і для цього були об’єктивні причини – нерозробленість способів зображення індивідуалізованих емоційних станів, брак метричного різноманіття і інтонаційної гнучкості, чи то розгалуженого книжного синтаксису. Усі Кулішеві новації були новаціями наполовину, значною мірою закоріненими в глибокій фольклорній традиції. Хоча Куліш називав «Позичену кобзу» «староруським переспівом»[3], проте його «старорущина» проявлялася більше в світогляді і світовідчутті ліричного героя, аніж безпосередньо в поетиці перекладів. Його староруські переклади – ще один із гарних і амбітних, але так і не доведених до логічного завершення проектів.

Проте Куліш саме своїми перекладами, і меншою мірою оригінальними віршами, проторував шлях українській поезії, яка взорувалася на європейські форми виразу почуттів, якою за ним пішли і Леся Українка, і українські модерністи взагалі.

1. Пантелеймон Куліш. Твори в 2 т. – К.: Дніпро, 1989. – Т.1.

2. J. W. von Goethe. Ausgewälte Werke. – Київ: Юніверс, 1999.

3. The Poetical Works of Lord Byron. – London; Oxford University Press. – 1960.

4. Вибрані листи Пантелеймона Куліша, українською мовою писані. – Нью-Йорк; Торонто, 1984.

5. Сербські народні думи і пісні. Переложив М. Старицький. - К.: Тискарня В.И. Давиденка, 1876.

6. Дж. Г. Байрон. Каїн. Переклав Іван Франко // Іван Франко. Зібрання творів у 50-ти томах. – Т. 12. – Київ: Наукова думка, 1976 – 2009.

---

[1] Цит. за:        

Вибрані листи Пантелеймона Куліша, українською мовою писані. – Нью-Йорк; Торонто, 1984. – с. 9.

[2] Позначаємо наголошений склад «-», а ненаголошений «_».

[3] Вибрані листи Пантелеймона Куліша, українською мовою писані. – Нью-Йорк; Торонто, 1984. – с. 293.